ќлександр √аврилюк

ƒ”≈“

¬она кожного ранку лежала на зупинц≥ тролейбуса б≥л¤ кондитерськоњ фабрики. ѕросто на асфальт≥. ѕросто лежала ≥ дивилас¤ у с≥ре, помережане б≥лими хмарами, зимове небо. —першу на нењ звертали увагу. ѕо р≥зному виражали своЇ ставленн¤: стар≥ бабус≥ незм≥нно бурчали соб≥ п≥д н≥с ≥ повторювали: Дќто ц¤ молодьожФ; чолов≥ки ≥ ж≥нки середнього в≥ку незадоволено хитали головами, але переважно мовчали, десь глибоко ховаючи своЇ незадоволенн¤; молод≥ д≥вчата ≥ хлопц≥ не соромилис¤, крутили пальц¤ми у скрон≥ та ≥нод≥ божев≥льно реготали. «находилис¤ ≥ б≥льш розум≥юч≥ та сп≥вчутлив≥, ¤к≥ п≥дходили ≥ ц≥кавилис¤, чи все гаразд. ” в≥дпов≥дь вона хитала головою ≥ ¤сно посм≥халас¤.
¬решт≥, десь тижн≥ через два, вс≥ звикли до вд¤гнутого в синЇ пальто т≥ла, ¤ке вал¤лос¤ п≥д ногами. Ћюди просто обходили њњ, н≥би вона була ¤коюсь купкою щебеню, що хтось прив≥з соб≥ дл¤ буд≥вництва, або металевим к≥оском з продажу проњзних, ¤кий б≥льшу частину часу закритий.
ќдного дн¤ д≥вчин≥ набридло отак лежати, вона встала ≥ п≥шла геть. ѓњ наздогнав запатланий молодий чолов≥к ≥ пот¤гнув за њњ барвистий шарф.
Ч  уди ви? Ч спитав в≥н.
Ч Ќе знаю. ј що?
Ч «наЇте, ¤ дививс¤ на вас кожного дн¤ ≥ сам нестерпно хот≥в л¤гти з вами поруч.
јле чомусь не м≥г. ј вчора мен≥ нав≥ть приснилос¤, що ¤ обтрушую болото з вашого синього пальта.
Ч “од≥ ви ще не зовс≥м безнад≥йний, Ч одпов≥ла йому д≥вчина ≥ одвернулас¤.

Ќа т≥й сам≥й зупинц≥ сид≥в розпатланий хлопець. ¬≥н почувавс¤ незручно, бо на лавц≥ не було жодноњ дошки ≥ зал≥зна рама неприЇмно р≥зала в с≥дниц≥. јле це в≥двол≥кало його т≥ло в≥д думки про холод.
¬≥н сид≥в ≥ дививс¤ на людей, ¤к≥ чогось чекали. ¬они переважно мовчали. ÷е вигл¤дало так, н≥би њх губи просто примерзли одна до одноњ. « ц≥Їю думкою у нього на обличч≥ зТ¤вилас¤ ледь пом≥тна посм≥шка.
ѕ≥дТњжджав ≥ в≥дТњжджав тролейбус, з нього вилазили люди, ≥нш≥ туди запихалис¤, а в≥н не знав, чого чекаЇ, Ч в≥н сид≥в ≥ посм≥хавс¤. Ћюди здавалис¤ йому г≥дними найщир≥шого захопленн¤. ≤ в≥н ними захоплювавс¤! ѕот≥м згадав за себе Ч що в≥н несправедливо завжди ставив себе вище цього натовпу, що тепер в≥н усв≥домив, що Ї одним ≥з них Ч одним з тих недосконалих створ≥нь природи, ¤к≥ вм≥ють говорити н≥ про що ≥ почуватис¤ в≥д цього щасливими, ¤к≥ вм≥ють просто так см≥¤тис¤ ≥ безглуздо над чимось плакати.
¬≥н не пом≥чав н≥чого, перед ним сто¤ла хмара з пару, що виринав з канал≥зац≥њ.
Ќа оч≥ йому навернулис¤ сльози, ≥ в≥н уже тихо плакав. « гор¤ ≥ в≥д щаст¤.
ƒесь далеко зТ¤вилас¤ д≥вчина з барвистим шарфом, вона п≥д≥йшла до нього поклала руку на плече ≥, усм≥хнувшись очима, прошепот≥ла:
Ч Ќе плачте, будь ласка. я вас люблюЕ

 онтакт:

oleksander_havryliuk@yahoo.co.uk

slipetelya.narod.ru